Давно колись в одному селі жив собі чоловік, якого звали Кітіго, а прозивали Перебрехою — за те, що був охочий до вигадок і неправди.
    От якось той чоловік оголосив на все село:
    — Сьогодні вночі змітатиму з неба зорі, тож приходьте збирати! Але селяни не йняли йому віри й казали:
    — Знову Кітіго хоче пошити нас у дурні. Кітіго дуже розсердився.
    — Не хочете — як хочете! Я сам позмітаю з неба зорі! А знаєте, що вони золоті? Дивіться, щоб не жалкували, коли я розбагатію! — попе¬реджав він недбалих земляків.
    — А може, Кітіго правду каже?.. Недарма зорі так блищать. Ну ж бо востаннє його послухаємося і зберемось увечері біля його дому,— вирішили селяни.
    Кітіго взяв велику бамбукову мітлу й виліз на дах. Селяни, позади¬равши голови, довго дивилися на небо, але жодна зірка не котилася з нього.
    — Гей, Кітіго, що сталося? Чого ти баришся?
    — А куди квапитися? Зірок на небі дуже багато, отож я думаю, котру із них змести,— відповів чоловік і замахав мітлою.
    Селяни позадирали голови ще вище, аж шиї їм заболіли.
    — Хто ж це витримає?.. І чого цей дурень воловодиться? — ремству¬вали вони, але додому не йшли, чекали. А що, як зорі й справді вияв¬ляться золотими?
    Нарешті по небу покотилася якась зірка.
    — Гей, он зірка впала! Мерщій її хапайте! — закричав Кітіго. Кажуть, люди разом із ним кинулися бігти туди, де впала зірка, але повернулися ні з чим, лише встигли посваритися між собою. От і вся казка.