Давно колись жила собі баба з не¬вісткою. Та не було між ними злагоди. Баба тримала невістку в чорному тілі: сама нишком наїсться, а невістка голодує.
    Одного дня, коли свекруха була вдома сама, принесла їй сусідка кор¬жиків.
    — Дякую, дякую! Я їх зараз же скуштую,— сказала баба і поїла майже всі коржики.
    Лишилося тільки п'ять, але і їх баба ой як не хотіла віддати невістці! А тому поклала коржики у горщик, гарненько його прикрила й поста¬вила у комод. Та все одно не заспокоїлася, аж поки не звеліла кор¬жикам:
    — Слухайте уважно. Як невістка загляне, перекиньтесь жабами. Баба повторила заклинання кілька разів і пішла з хати.
    Однак невістка, яка саме повернулася з поля, все це бачила й чула, заховавшись за дверима. «От скнара!» — подумала вона, а коли стара вийшла з двору, то вийняла з комода коржики й з'їла.
    «Треба провчити свекруху!» — вирішила невістка.
    Побігла вона на город за хатою, наловила жаб, напустила їх у горщик і гарненько його прикрила, а сама знову пішла в поле.
    Невдовзі свекруха повернулася додому і, згадавши про коржики, по¬спішила до хати.
    «Добре, що нема невістки»,— подумала вона і вийняла з комода гор¬щик.
    Та от диво — коржики обернулися в жаб і повистрибували з горщика.
    Баба сторопіла.
    — Ой, коржики, таж це — я, це — я! Як будете так стрибати, то вся начинка з вас повипадае! — благала стара і кинулася вслід за жа¬бами.
    А жаби стриб у город за хатою — тільки їх і бачили.