Давно колись жила собі зла баба. Цілими днями бурчала і до всіх чіплялася. А проте невістка годила їй, як болячці. Повсякчас повторювала: «Правду кажете, мамо. Зроблю, мамо».
    І от нарешті одного дня баба подумала: «Гріх допікати такій лагідній невістці. Мабуть, час уже спокутувати свою провину сутрами'. Але спочатку треба їх вивчити».
    Баба пішла у храм до священика.
    — Святий отче, навчіть мене сутр.
    — Навчити сутр? — здивувався той. Бо чого можна було сподіватися від баби, яка жодної молитви не знала?!
    І все ж таки священик усміхнувсь і відповів:
    — Похвальну річ ви задумали.
    Відтоді баба щовечора приходила до священика на навчання. Чи то сутра була важка, чи баба — туга на голову, але зусилля священика були марні. «От біда, я стараюся, а вона не може запам'ятати жодного слова,— з досадою подумав він.— Шкода лампу світити. Треба прикру¬тити гніт».
    — Святий отче, чого це стемніло? — запитала баба.
    — Будда готується до сну,— відповів священик і позіхнув.
    — Я теж скоро засну,— позіхнула й баба.
    Після таких слів священикові зовсім відхотілося навчати бабу сутр. І коли біля вівтаря показався пацюк, священик вирішив: «Хай краще баба повторює те, що наверзеться мені на думку».
    — По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? — мовив він протяжно, ніби сутру читав.
    — По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? — вторувала баба.
    Зляканий пацюк завмер на місці.
    — А-а-спи-нив-ся! А-а-спи-нив-ся! — проказав священик.
    — А-а-спи-нив-ся! А-а-спи-нив-ся! — вторувала баба.
    Пацюк озирнувся туди-сюди.
    — О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? — промовив священик.

    — О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? 0-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? — повторила баба.
    Пацюк з переляку дременув.
    — Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! — сказав тоді священик.
    — Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! — повторила баба.
    Коли пацюка не стало, священика зморив сон, і він, затуляючи рот долонею, мовив:
    — На цьому сьогодні закінчимо.
    Баба поверталася додому нічною дорогою і раз у раз повторювала сутру почуту з уст священика. Ця сутра їй так сподобалася, що вона не переставала її згадувати й перед сном.
    Тієї ночі у бабин дім проліз злодій.
    «От добре, що стара так міцно спить!» — подумав він і заходився складати у хустину сякі-такі речі.
    Раптом баба промимрила крізь сон:
    — По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-ї-прий-шов? Приголом- шений злодій став як укопаний.
    — А-а-спи-нив-ся? А-а-спи-нив-ся? — вела далі баба. Злодій почав озиратися туди-сюди.
    — О-зи-раєш-ся-ту-ди-сюди? О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? «Виходить, хтось меще помітив»,— подумав злодій і, закинувши клу¬нок з краденим на спину, метнувся з хати.
    А баба знай бубоніла:
    — Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш!
    Злодій кинув клунок на землю і накивав п'ятами.