Жили собі колись в одному селі дуже чесні дід і баба. Якось почув дід од людей, що в новорічну ніч присниться гарний сон, коли покласти під подушку картинку, на якій намальовано корабель скарбів. Тож і вирішив зробити під Новиц рік так, як велів цей звичай.
    Прокинувся дід уранці та й каже радісно:
    — Стара, я бачив, ніби з неба зійшло на нас щастя. Таке диво ще ніколи мені не снилося.
    — От і чудово! Це добра прикмета,— відповіла баба. Минув січень, а незабаром і весна прийшла.
    — Сьогодні гарна погода, мабуть, час уже й горох садити,— сказав якось дід і подався на поле.
    Як розпушував землю, під мотикою щось дзенькнуло.
    — Ой, що це? — здивувався дід.
    Копнув глибше — з-під землі показався глек. Глянув дід усередину — а там повно золотих монет, великих і малих.
    «Оце знахідка! Але ж мені снилося, що щастя прийде з неба, а не з-під землі. Я не маю права на це золото»,— подумав дід і присипав глек землею.
    Коли, він повернувся додому й почав розповідати про свою пригоду бабі, до них навідався жадібний сусід.
    — Що ти кажеш.? Знайшов глек із грішми? Напевно з моїми. Бо мені снилося, що моє щастя прийде з-під землі,— сказав сусід і помчав на поле.
    Глянув у глек — а звідти вилетіли бджоли й покусали йому обличчя, руки й ноги.
    «Обдурив мене дід!» — подумав розгніваний сусід і, зав'язавши глек ганчіркою, приніс додому. Вибрався драбиною на дах хати чесних діда й баби і зазирнув через комин. Дід і баба саме про щось веселенько гомоніли.
    — Щоб знав, як людей дурити! — сказав сусід і почав витрушувати з глека бджіл. Та з нього не бджоли вилетіли, а посипалися золоті моне¬ти - великі й малі.
    — От бачиш, стара, до сусіда щастя прийшло з-під землі, а до нас — з неба! — сказав дід.
    Дід і баба тішилися не натішилися золотим дощем.
    Кажуть, відтоді вони розбагатіли і жили в достатку та в щасті.