Давно колись черепаха була висо¬ка і довгонога. І до того ж дуже сильна.
    Та подейкували, нібито кабан сильніший за неї.
    Почувши це, черепаха розгнівалася.
    «Кабан? А хто це такий?» — подумала вона.
    Одного дня зібралися звірі на змагання. Прийшла і черепаха.
    «Покажу і я, на що здатна»,— вирішила вона і глянула на кабана.
    А кабанові байдуже — стоїть і гордовито покашлює.
    Та черепаху не так легко було залякати. Підступила вона до кабана й запитала:
    — Це правда, що ти — силач?
    — Правда. А що таке? — і кабан підняв угору своє довге рило. Та¬кою ж довгою була і його шия.
    — Ну то спробуй придушити мене.
    — Що?..— здивувався кабан, але послухавсь — заходився тиснути зверху на черепашачий панцир.
    Звірі поставали колом і захвилювалися: хто ж переможе?
    — Сильніше тисни!
    Черепаха міцно впиралася в землю своїми довгими лапами. Кабанові ніяк не вдавалося її подужати.
    Та от лапи черепахи почали коротшати.
    — Ще, ще!..— гукали звірі. Нарешті черепаха сховалася під панци¬ром.
    — Ну то як, здаєшся? — Кабан перестав тиснути бідолашну черепаху, а тоді гордовито запитав: — Охочих помірятися зі мною силою більше нема?
    Звірі мовчали.
    — Слабодухи! — вигукнув кабан і кинувся на них. Звірі — врозтіч, хто куди. Кабан з розгону як удариться рилом у скелю, аж луна пішла навколо!
    Кажуть, що відтоді шия в кабана стала зовсім куца — її майже не видно.