Давно колись ішов собі узбереж¬жям чоловік. Аж бачить — риба б'ється на піску.
    — Добрий чоловіче, кинь мене у воду, а то люди спіймають! — забла¬гала вона.
    Чоловік послухався риби й кинув її в воду якомога далі від берега. «Хоч одну добру справу сьогодні зробив»,— радів він, ідучи далі. Зненацька хтось до нього обізвався. Чоловік обернувся — перед ним стояла вродлива дівчина.
    — Мене послав до тебе Морський Дракон. Він дякує тобі за поряту¬нок його доньки і просить завітати до нього в гості,— сказала вона й кілька разів уклонилася.
    — Я б залюбки завітав,— відповів чоловік,— але ж я не вмію пла¬вати. Як доберуся до палацу Морського Дракона?
    — То нічого. Сідай мені на спину. Адже я — медуза.
    І справді: дівчина, тільки-но ступила у воду, перетворилася в медузу. Чоловік умостився на ній, і вони пірнули в морську глибінь.
    — Коли Морський Дракон спитає, чого б ти хотів, попроси у нього чарівний каптур: мовляв, нічого іншого тобі не треба,— навчала чоло¬віка медуза.
    Незабаром вони прибули до палацу Морського Дракона. Вмить перед чоловіком з'явилися столи зі смачними стравами. Припливли риби, по¬чали співати й танцювати.
    «Правду казали люди: палац Морського Дракона не зрівняти ні з чим»,— подумав чоловік. Йому здалося, що він бачить сон.
    Морський Дракон обізвався до нього:
    — Ти врятував од смерті мою доньку, і я хочу за це тобі віддячити. Проси чого хочеш — одержиш.
    — Дай мені чарівний каптур, більше нічого не треба,— відповів чоло¬вік так, як учила його медуза.
    — Не знаю, що й сказати! Адже каптур — найдорожчий мій скарб.— Морський Дракон на хвильку замислився, а тоді додав: — Та нема ради. Ти врятував мою єдину доньку, тож я задовольню твоє прохання.
    З цими словами Морський Дракон віддав чоловікові чарівний кап¬тур. Каптур справді був дивовижний: той, хто надівав його на голову, починав розуміти пташину мову.
    Медуза відвезла чоловіка з чарівним каптуром на берег. Розпрощав¬шися з нею, чоловік сів на камінь і почув, як на дереві навпроти нього цвірінчать горобці.
    «Цікаво, про що вони розмовляють? Ну-бо спробую їх послухати»,— вирішив чоловік і натягнув на голову чарівний каптур.
    Тієї ж миті — уявіть собі! — цвірінчання стало схоже на людську мову.
    — Люди начебто й розумні, однак простої речі не второпають! Отут унизу, під деревом, тече невеличка річка. Посеред річки лежить камінь. Люди переходять по ньому з берега на берег, але не помічають, що він із золота. Ото вже недолугі!
    І горобці засміялися.
    Чоловік увійшов у річку і справді побачив камінь. Узяв його, зішкря¬бав з нього мох, і камінь перетворився у блискучий золотий злиток.
    «Оце знахідка!» — зрадів чоловік і, сунувши камінь за пазуху, пішов далі.
    Невдовзі побачив сосну, на якій сиділи ворони.
    Він натягнув на голову чарівний каптур і почув ось що:
    — Люди начебто й розумні, а простої речі не второпають! От, ска¬жімо, найзнаменитіші лікарі не можуть вилікувати єдиної доньки тутеш¬нього вельможі. Хоч які ліки їй дають — нічого не допомагає. А річ у тім, що коли будинок вельможі пошивали тростиною, то прищемили гадюку. Якби її вдалося звільнити й нагодувати, то дівчина відразу одужала б.

    «Оце цікаво!» — зрадів чоловік і, часу не марнуючи, подався до вель¬можі.
    На воротах його дому висіло оголошення:
    «Хто вилікує мою доньку, той буде моїм зятем».
    — Я прийшов вилікувати вашу доньку,— сказав чоловік, ставши пе¬ред ґанком.
    Лікарі, що були в домі, засміялися: мовляв, як ти її, чоловіче, вилі¬куєш, коли ми не зуміли?
    — Ліки не повернуть вашій доньці здоров'я,— звернувся чоловік до вельможі.— Вона одужає тоді, коли буде звільнено гадюку із тростино¬вої покрівлі вашого будинку. .
    Хоча вельможа не дуже повірив тому, що почув, він усе ж звелів слугам розшити покрівлю. Справді — в тростиновому снопику лежала напівмертва гадюка!
    їй дали рису, і вона ожила, видовжившись на один сяку. За хвилину після цього підвелася з постелі й дівчина — пройшла власними ногами відстань в один сяку.
    Дали гадюці ще трохи рису, і вона видовжилась іще на один сяку. А дівчина знову пройшла таку саму відстань.
    Коли ж гадюка, відновивши сили, зникла в траві, дівчина одужала остаточно.
    Вельможа тішився не натішився таким щастям.
    — Будеш моїм зятем,— сказав він чоловікові й віддав за нього свою доньку.
    Кажуть, що відтоді чоловік той зажив у щасті й багатстві.