Жили колись собі були дід і баба. Одного дня насипав дід у торбу гречаних коржиків, що баба напекла, та й подався до лісу по дрова.
    Працював у поті чола, а опівдні розігнув спину й зітхнув:
    — Ху-у, стомився! Мабуть, час уже й обідати.
    Сів на колоду й заходився їсти коржики. Коли дивиться — перед ним миша.
    — І ти голодна? На, їж! — сказав щедрий дід і кинув миші шмато¬чок коржика.
    Незабаром оточила його ціла зграя мишей.
    — І ви хочете скуштувати гречаних коржиків? — спитав дід і віддав мищам майже всі коржики, сам нічого не з'їв.
    Коли повернувся додому й розповів бабі про свою пригоду, та його похвалила:
    — Добре зробив! Вони такі гарненькі, ці звірятка. Якось навідалася до діда й баби знайома миша та й каже:
    — Діду, недавно ви нас так щедро частували. Будь ласка, приходьте до нас у гості!
    — А де ви живете?
    — Побачите, йдіть за мною.
    Дід пішов услід за мишею і невдовзі опинився перед маленькою ніркою.
    — Як же я влізу в таку нірочку? — спитав він.
    — Заплющіть очі й вчепіться руками за мій хвостик,— відповіла миша.
    Дід послухався її, вхопивсь за хвостик і вмить опинився у Мишачій країні.
    Розплющив очі, дивиться — в кухні великого будинку миші гуртом розкачують коржики з квасолі та чумизи й наспівують:
    Хай буде нас і сто, і двісті,
    А «няу» чути нам не хочеться!
    Так-так, так-так
    А «няу» чути нам не хочеться!
    Дід, усміхаючись, дивився і слухав. Аж тут до нього підійшла знайо¬ма миша і мовила застережливо:
    — Діду, будь ласка, не кажіть «няу»! Бо ми дуже боїмося цього слова.
    — А чого б це я мав казати «няу»?
    Миша заспокоїлась, побігла в комору й принесла дідові свіжого кор¬жика.
    — Пригощайтеся, пригощайтеся! — припрошувала вона.
    Миша так щедро частувала діда, що в нього мало живіт не луснув. А на прощання обдарувала купою грошей.

    Вибрався дід із Мишачої країни так само просто: заплющив очі, вхо¬пився за мишачий хвостик і вмить опинився вдома.
    Почув про цю пригоду жадібний сусід і наступного дня, прихопивши з собою гречаних коржиків, подався до лісу.
    Опівдні, коли він сів на колоду й узявся їсти коржики, до нього під¬бігла миша.
    — На, їж! — роздратовано мовив сусід і кинув їй коржика. Згодом миша повернулася й сказала:
    — Просимо до нас у гості! Тепер наша черга вас частувати.
    — Авжеж, авжеж! — зрадів сусід і пішов услід за мишею, а коли опинився перед ніркою, спитав: — А як же я влізу в таку нірочку?
    — Заплющіть очі й вхопіться руками за мій хвостик!
    Сусід послухався миші, вхопився за хвостик і вмить опинився в Мишачій країні. Розплющив очі, дивиться — миші гуртом розкачують кор¬жики й наспівують:
    Хай буде нас і сто, і двісті, А «няу» чути нам не хочеться! Так-так, так-так, А «няу» чути нам не хочеться!
    «Все відбувається так, як розповідав сусід,— подумав він, а сам не відводив очей від скриньки під стіною.— Цікаво, скільки грошей мені дадуть? От якби всі забрати!»
    Тим часом з'явилася знайома миша і мовила застережливо:
    — Діду, тільки не кажіть «няу»! Бо ми дуже боїмося цього слова. «Он воно що! — подумав сусід.— То треба занявкати по-котячому,
    і миші відразу порозбігаються. А тоді й гроші можна буде забрати!» І він закричав:
    - Няу!..
    Тієї ж миті в Мишачій країні стало темно, а всі миші дременули геть.
    «От добре, що ви повтікали!» — зрадів сусід і почав мацати навколо себе руками. На скриньку з грішми таки натрапив, та от лихо — дверей не знайшов.
    Кажуть, нібито він задихнувся в Мишачій країні та й помер.