Давно колись у провінції Кінукі жив собі парубок, непросипущий п'яниця. Рідний дядько вболівав за нього і безперестану дорікав йому, але марно — парубок і вдень і вве¬чері сидів у шинку.
    Якось дядько подався в сусіднє село. Коли переходив місток через річечку, побачив у воді щось темне. То була людина. Пожалів її дядько, витяг із води, дивиться — аж то його горопашний небіж.
    — От бачиш, до чого ти докотився! А я ж тебе попереджав: покинь пити! Якби оце я тут не йшов і не витяг тебе, ти був би вже на тому світі. Невже ти цього не розумієш? — почав вичитувати йому дядько.
    — Дядечку, все лихо в тім, що сьогодні я недопив! — відповів небіж.
    — Що ти мелеш! — вигукнув розгніваний дядько і схопив небожа за барки.
    — Не сердьтеся, дядечку! Я завжди випиваю літр, і тоді цей місток мені в очах потроюється. Я вибираю середущий і безпечно проходжу по ньому. А сьогодні в мене забракло грошей, і я випив удвічі менше. Тож місток у моїх очах подвоївся, а не потроївся. Я розгубився, не знав, на який ступити — от і впав у воду.
    Кажуть, дядько теж розгубився і не знайшов слів для відповіді.