Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею парубок.
    Не мав він і жменьки рису, тож одного дня вирушив до храму Хаседзі, побудованого на честь богині милосердя Каннон.
    — Милосердна Каннон, допоможи мені! Я згоден на будь-яку робо¬ту,— почав він благати.
    Двадцять днів молився він, а вранці двадцять першого приснився йому дивний сон.
    Явилася йому богиня Каннон і сказала: .
    — Не гребуй навіть першою-ліпшою дрібницею, що попаде тобі в руки.
    Парубок прокинувся.
    — Спасибі тобі, милосердна богине, за пораду.
    На радощах парубок кинувся бігти, але ненароком спіткнувсь і впав. А коли підвівся і хотів обтрусити одяг, побачив на ньому соломинку. Хотів і її струсити, але передумав. «Навіть найменшої дрібниці не треба викидати»,— згадав він і подався додому.

    Іде та йде, коли це — ґедзь над головою задзижчав. Парубок його одганяє, а ґедзь усе кружляє над ним, мало на ніс не сідає.
    Нарешті парубок спіймав ґедзя, обмотав соломинкою і прив'язав до прутика.
    Саме тоді трапилась йому на дорозі мати з хлопчиком, сином знаме¬нитого воїна-самурая, у супроводі слуг. Хлопчик помітив ґедзя на пру¬тику та й ну кричати:
    — Хочу це! Хочу це! Слуга спитав у парубка:
    — Ти б не віддав нам того ґедзя?
    — А чого ж ні, віддам.
    Хлопцева мати віддячила парубкові трьома мандаринами.
    «Ну от, за соломинку дістав три мандарини»,— зрадів парубок і пішов далі, закинувши на плече палицю з прив'язаними до неї мандаринами.
    Іде та йде, аж бачить — сидить на узбіччі знеможена дочка якогось вельможі, а навколо неї — розгублені слуги.
    Парубок, зацікавлений, підійшов ближче.

    — Гей, добрий чоловіче, ти не знаєш, де тут джерело? Нашу панноч¬ку мучить пекельна спрага! — звернувся до нього слуга.
    — На жаль, води тут немає. Та ось у мене мандарини, хай панночка з'їсть їх: може, вгамує спрагу.
    Добрий парубок віддав панночці мандарини. Вона з'їла їх з такою насолодою, як дорогі ласощі, і відразу збадьоріла.
    — Дякую! Ви мене просто врятували!
    І панночка подарувала парубкові шмат шовку.
    Парубок пішов далі, іде та йде, коли це їде йому назустріч верхи на коні воїн-самурай із зброєносцем.
    «Який чудовий кінь!» — подумав парубок.
    Зненацька кінь спіткнувся, впав на землю і не ворушиться.
    І самурай, і зброєносець заметушилися, взялися коня напувати, гла¬дити йому шию, та марно — кінь був мертвий. Довелося позичити нового коня у селян,
    — Шкода, такий був гарний кінь! — сказав парубок.
    — За нього ж стільки заплачено! Та й куплено в далеких краях,— зітхнув зброєносець.
    Парубок йому на це:
    — То, може, віддасте його мені? Не задурно, а за шмат шовку.
    — Гаразд. Роби собі з ним, що хочеш! Зброєносець узяв шовк і кинувся доганяти свого пана.
    Парубок оглянув коня. Що довше розглядав, то більше він йому по¬добався.
    — Благаю тебе, поверни його до життя! - звернувся парубок до бо¬гині Каннон.
    І раптом сталося чудо: кінь звівся на ноги й заіржав.
    — Кінь воскрес! Кінь воскрес! — радів парубок.
    Повз нього проїжджав селянин, що переселявся з найближчого села кудись-інде.
    — Хороший кінь! Може, вдаримо по руках: ви мені коня, а я вам — дім і поле?
    — Гаразд.
    Отак парубок виміняв за коня дім і поле.
    Отож і вийшло, що соломинка обернулася добром і великими гараз¬дами.
    Кажуть, відтоді парубок почав сумлінно працювати і став заможною людиною.