Давно це було.
    Жила собі жінка з трьома синами. Чоловік її вмер, а тому не мала вона грошей, щоб рису купити.
    «Нема ради, доведеться дітей позбутися»,— вирішила вона й повела їх у ліс.
    — Дітоньки, почекайте мене тут, я куплю вам солодощів і поверну¬ся,— сказала вона й пішла з лісу.
    Настав уже вечір, а мати все не поверталася.
    — Я хочу додому! — заплакав старший брат.
    — І я хочу додому! — крізь сльози сказав середущий. Тільки найменший не зронив і сльози.
    — Плач не поможе! — мовив він.— Краще подумаймо, де б нам пере¬ночувати.
    Він видряпався на дерево, дивиться — вдалині щось світиться.
    — Он там чиясь оселя! — вигукнув хлопець
    Він зліз із дерева, взяв старшого і середущого за руки й повів тем¬ною дорогою.

    Невдовзі хлопці побачили хатину, а в ній біля вогнища — бабусю.
    — Бабусю, ми заблукали. Чи не пустите нас переночувати? — запитав найменший брат.
    Бабуся злякано стрепенулася. , ,
    — Що ви! Тут живе чудовисько оні. Воно скоро повернеться, швид¬ше тікайте!
    Брати, почувши ці слова, зблідли й затремтіли. Та куди вони могли податися серед ночі?
    — Бабусю, не виганяйте нас! Бо куди ж ми підемо в таку темінь? — ще раз попросив найменший брат.
    — Не можна вам тут лишатися! Чудовисько вас поїсть! — тільки і встигла сказати бабуся, бо в цю мить знадвору долинув тупіт.
    — Ой лишенько! Що мені з вами робити? Мерщій сюди!
    Стара заховала дітей під підлогою, а ляду прикрила циновкою. За хвилину в хижку зайшло чудовисько оні.
    — Людським духом пахне! — сказало воно, потягши носом повітря.— Бабо, що за люди в нашій хаті?
    І чудовисько занишпорило по кутках. Розгублена бабуся відповіла:
    — Оце недавно приходили троє хлопців проситися на ніч, але зляка¬лись тебе і повтікали. Мабуть, це їхній дух тут лишився.
    Чудовисько аж підскочило — так зраділо.
    — Куди вони побігли? Я їх швидко спіймаю і поїм! Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і вибігло з хати. Воно мчало стрілою, але хлопців ніде не знаходило.
    «Невже я випередило їх? Почекаю — може, незабаром підійдуть»,— вирішило чудовисько й сіло на узбіччі. Від швидкого бігу воно, певно, втомилося, бо відразу заснуло.
    Тим часом бабуся випустила хлопців із сховку й сказала:
    — Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і, мабуть, зараз далеко звідси, тож тікайте куди очі дивляться.
    Брати подякували бабусі, вискочили з хати й побігли навмання тем¬ною дорогою.
    Раптом чують — щось гуркотить, наче грім.
    Хлопці зупинилися.
    Потім оговтались і підійшли до того місця, звідки чувся дивний звук. Дивляться — розкинувши лапи, на узбіччі спить чудовисько оні.
    — Я боюся!.. Я боюся!.. — заплакали старший і середущий брати.
    — Та цитьте, не плачте! Бо чудовисько прокинеться. Треба тихенько пройти повз нього,— порадив найменший брат і глянув на чудовисько. Воно міцно спало й не збиралося вставати.
    Найменший брат помітив, що чудовисько взуте в сандалії-скороходи.
    «Ці сандалії стануть нам у пригоді. Треба їх узяти і втекти»,— по¬думав менший брат і почав стягати сандалії з чудовиська.
    Стягнув одну — чудовисько дриґнуло лапою, повернулося на другий бік, пробелькотіло: «Ага, ага, йдуть миші на нічну роботу, ба-ба-ба...» — і знову захропло.
    Хлопець узявся до другої сандалії. І цього разу чудовисько перевер¬нулося на другий бік і промимрило: «Ага, ага, вже миші повертаються додому, ба-ба-ба...»
    Менший брат схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.
    — Брате, взувай сандалії! — звелів він старшому, а тоді підсадив се¬редущого йому на спину, сам виліз на самий верх і скомандував: — Сандалії-скороходи, несіть!
    І сталося диво — троє хлопців полетіли мов куля. Від шуму, який здійнявся, чудовисько пробудилося.
    — Ой, мої сандалії вкрали! — закричало воно й кинулось наздоганяти втікачів. Та хіба могло вона змагатися із сандаліями-скороходами? Тож довелось йому махнути на все лапою і вернутися в хатину.
    Бабуся, стурбована долею братів, запитала:
    — Ну що, впіймав дітей?
    — Та де там! Коли я спав, вони поцупили мої сандалії-скороходи,— скрушно відповіло чудовисько.
    Бабусі відлягло від серця.
    Три брати пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.
    Тим часом їхня мати карталася думкою: «Як там мої дітоньки? Що я наробила? Піду й приведу їх назад...»
    Як же вона зраділа, коли її сини вернулися живі та здорові! Вона аж заплакала.
    Кажуть, після того сини дружно працювали й були матері надій¬ною опорою.