Давно колись жив собі рибалка Урасіма Таро. Одного разу, проходячи вздовж узбережжя, він натрапив на галасливу юрбу хлопчаків, які знущалися з великої черепахи. Ри¬балці стало жаль нещасної, і він гукнув до дітей:
    — Як вам не соромно мучити черепаху! Але дітлахи пустили його слова повз вуха,
    — Я куплю її,— сказав жалісливий Урасіма Таро і, заплативши хлоп¬чикам гроші, відпустив черепаху у воду.
    Через кілька днів поплив рибалка човном у море ловити рибу. Коли це чує:
    — Урасіма Таро! Урасіма Таро!
    «Хто це мене кличе?» — здивувався рибалка, оглянувся і побачив велику черепаху. Вона підпливла до човна, вклонилася й радісно ска¬зала:
    — Урасіма Таро, дякую тобі, що ти мене недавно врятував! Сідай, будь ласка, мені на спину. Я повезу тебе до палацу Морського Дракона.

    Урасіма Таро вмостився на черепасі, а вона відразу пірнула на морське дно. Незабаром перед ними показався великий палац Морського Дракона, в якому жила вродлива принцеса Отохіме. Вона прийняла ри¬балку з такою щедрою гостинністю, що його життя обернулося на без¬перервне свято.
    Та минув якийсь час, і Урасіма Таро занудьгував за своїми батьком та матір'ю.
    — Я довго жив у вас, не знаючи турбот. Щиро дякую вам за все. Та сьогодні я повертаюся додому,— сказав він принцесі.
    Принцеса приготувала рибалці подарунок — прегарну скриньку, але попередила:
    — Ні в якому разі не відкривай цю скриньку.
    Урасіма Таро взяв подарунок під пахву і верхи на черепасі повер¬нувся додому. Але рідне узбережжя годі було впізнати. Геть усе тут змінилося. Рибалка не застав живими ні батьків, ні друзів, ні знайомих. Йому здалося, наче все це сон.
    Походжав рибалка туди-сюди вздовж берега і поволі впадав у зажу¬ру, а коли знічев'я відкрив скриньку — з неї вилетів клубок диму і, піднявшись йому до обличчя, враз перетворив його на сивого дідуся.