Жив собі колись в одному селі чо¬ловік на ім'я Генгоро. І був у нього дивовижний барабан. Ударить він у той барабан з одного боку, скаже: «Носе, витягуйся!» — і ніс видовжуєть¬ся. Вдарить з другого боку, скаже: «Носе, зменшуйся!» — і ніс укоро¬чується.
    Прийде до нього дівчина на порі й просить:
    — Пане Генгоро, трохи видовжіть мені носа.
    Генгоро вдарить по барабану з одного боку, скаже: «Дівочий носе, ви¬тягуйся!» — і приплюснутий ніс стає рівненьким. Прийде кирпатий хлопець і просить:
    — Пане Генгоро, вирівняй мого носа.
    Генгоро вдарить по барабану з другого боку — і ніс стає рівним.
    Отим-то всі селяни любили Генгоро, ніхто про нього і слова лихого не казав.
    Та якось заманулося Генгоро перевірити, наскільки видовжується людськиіі ніс. Він забув про свою обіцянку служити людям тільки на радість, ліг горілиць у лузі на траві та й почав бити в барабан.
    
    — Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
    Ніс Генгоро видовжувався, аж поки сягнув даху високого будинку. Та Генгоро не переставав барабанити:
    — Носе, витягуйся! Носе, витягуйся! Ніс його уже сягнув гірських вершин. Генгоро стало важко дихати, але він не вгавав:
    — Носе, витягуйся! Носе, витягуйся! Тепер кінчик носа торкався хмари.
    Та саме в той час на Небесній Річці будували міст. Якраз тоді, коли там показався ніс Генгоро, теслярі майстрували поруччя.
    — А от і стовп!
    Нічого не підозрюючи, вони міцно прив'язали поруччя до носа Генгоро. «Ой, ніс уже не видовжується!» — подумав Генгоро і ще дужче забив у барабан, приказуючи:
    — Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
    Однак ніс уже його не слухався. До того ж, його кінчик почав свер¬біти.
    «Мабуть, за щось зачепився. Треба вкоротити і перевірити»,— вирішив Генгоро.
    — Носе, зменшуйся! Носе, зменшуйся!
    І ніс почав укорочуватися — та водночас Генгоро завис над землею.
    — Ой, що це таке? Хтось тримає мене за ніс! Треба поспішати! Генгоро несамовито бив у барабан і швидко піднявся понад хмари.
    Міст уже був готовий, теслярі пішли.
    — Який дурень прив'язав мене тут?!
    Генгоро розплутав мотузку — і полетів з моста сторчголов.
    — Рятуйте! Рятуйте! — закричав він і шубовснув у велике озеро. Захлинаючись водою, Генгоро насилу виплив і раптом відчув, що став
    легеньким-легесеньким.
    «Ну, дякувати долі, живий!» — подумав він.
    Справді, він урятувався, але перетворився у карася.
    Ось чому ще й тепер в озері Біва живе риба «генгоробуна» — карась «генгоро».