Жили собі колись дід та баба. Якось дід знайшов у лісі маленького горобчика, що випав з гнізда, по¬жалів його і приніс додому.
    Одного дня пішов дід у ліс по дрова, а баба заходилася прати білиз¬ну. Випрала її, хотіла накрохмалити, та коли зайшла в кухню, крох¬малю в тарілці не було. Навколо тарілки, цвірінькаючи, стрибав го¬робчик.
    — То це ти з'їв крохмаль?! — розгнівалася баба і, схопивши ножиці, відрізала горобчикові язика.
    Увечері повернувся додому дід із оберемком дров на спині.
    — Ото втомився! А як там мій горобчик поживає? І дід рушив до клітки.
    Тоді перелякана баба призналася:
    — Він з'їв крохмаль, а тому я відрізала йому язик і випустила.
    — Що ти наробила, стара! За таку дрібницю язика відрізати? Дід узяв у руки горобчикову клітку й заплакав.
    Наступного дня дід прокинувся рано-вранці і пішов шукати свого улюбленця.
    — Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — розпитував він, блукаючи по бамбуковому гаю.
    — Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
    — Ось я тебе і знайшов! — зрадів дід, коли натрапив у густих за¬ростях на гарненький будиночок.
    Горобчик Одрізаний Язичок вийшов йому назустріч і вклонився.
    — Дідусю, пробач, що я вчора з'їв крохмаль! — мовив він.
    — Та нічого. Біда тільки, що стара так жорстоко з тобою вчинила.
     Коли дід зайшов у будиночок, його обступили горобці.
    — Будьте як удома! Будьте як удома! — припрошували вони.
    Діда пригощали смачними стравами, співали йому пісень, розважали танцями. Він так розвеселився, що мало не забув про свій дім, і під¬вівся лише тоді, як стемніло.
    Горобці винесли дві скриньки і сказали:
    — Ось важка, а ось легка скринька. Беріть ту, яка подобається.
    — Я старий і краще візьму легку,— відповів дід, рушаючи в дорогу. Повернувшись додому, він відкрив скриньку й не повірив власним
    очам: скринька була повна-повнісінька великих і малих золотих монет.
    — Ой, скільки добра ти роздобув! Я теж хочу розбагатіти! — вигук¬нула баба і, не слухаючи дідових умовлянь, подалася в бамбуковий гай.
    — Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — питала вона.
    — Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
    Незабаром баба опинилася перед гарненьким будиночком. Назустріч їй вийшов Горобчик Одрізаний Язичок.
    — Ласкаво просимо! Заходьте!
    — Ні, ні! Я поспішаю додому. Давайте скриньку! — відповіла баба, оглядаючись навколо.
    Горобці винесли дві скриньки.
    — Ось важка скринька, а ось легка. Беріть ту, яка вам до вподоби.
    — Я беру важку.
    Баба завдала скриньку собі на спину й рушила додому.
    Заточуючись,— адже скринька була дуже важка,— вона нарешті ви¬бралася з гаю, але далі не могла ступити й кроку — так утомилася.
    «Перепочину трохи й гляну на монети»,— вирішила баба й поставила скриньку на землю.
    — Ой!..— закричала баба, коли, відкривши скриньку, побачила: з неї повзуть вужі, гадюки, сколопендри.
    Кажуть, баба тікала, як несамовита, і благала: «Рятуйте! Рятуйте!»