Жила собі колись бабуся.
     Якось задумала вона наварити бобу, тож намочила його у воді.
     Трохи згодом дивиться — біб уже розм'як і набух. Бабуся заходилася пересипати його в казанок — одна зернина впала на землю й покоти¬лася у куток саду.
     «Добре, що тільки одна зернина випала»,— подумала бабуся й пішла по солому на розпал.
     Раптом дмухнув вітер — і одна соломинка полетіла до бобу.
     «Добре, що тільки одну соломинку понесло з вітром»,— подумала ба¬буся й почала варити біб.
     Як розпалила вогонь, з нього випалу червона вуглинка й покотилася до бобу та соломинки.
     Через якийсь час біб, соломинка та вуглинка вирушили на прощу до храму Ісе.
     Ідуть та йдуть, аж бачать — перед ними річечка.
     — От тобі й маєш! — промовили біб та вуглинка.
     — Не журіться, я — найдовша, а тому буду мостом. Ви перейдете й мене перетягнете,— сказала соломинка й перекинулася одним кінцем на протилежний берег.
     Перший хотів іти через місток біб. Але вуглинка закричала:
     — Я перша! Я перша!
     — Ні, я перший! Я перший! — заперечив біб.
     — Та не сперечайтеся! Визначіть першого жеребкуванням! — поради¬ла соломинка. Біб і вуглинка послухалися.
     — От бачиш — таки на моє вийшло! — сказала вуглинка і ступила на соломинку. Та ненароком глянула вниз — і голова в неї пішла обер¬том, бо вона страх не любила води. Ноги в неї задерев'яніли, вона не могла й кроку ступити.
     — Іди! Чого стала? — підганяла її соломинка. Бо вона не зносила жару. Але вуглинка стояла як укопана.
     А тим часом соломинка загорілась і переламалася посередині.
nbsp;    Бовть! — і вуглинка з соломинкою попадали у воду.
     Біб спостерігав цю пригоду, та й ну сміятися:
     — Ха-ха-ха!..
     Так реготав, що шкурка на животі у нього луснула,
     — Ой, болить! Ой, болить!..— простогнав він. Мимо йшла дівчина.
     — Що сталося? — запитала вона.
     — Капосна вуглинка впала в річку, а я сміявся, і в мене луснув живіт.
     — Як мені тебе жаль! Проте не треба сміятися з інших
    . Дівчина роздобула голку з чорною ниткою і зашила бобові живіт. Кажуть, тому й досі на ньому видно чорну смужку.